POLISYA.TODAY

Тетяна Єсипенко: «Найбільше обурює стереотип, де слово «інтернат» — це ніби клеймо на дитині»

Тетяна Іванівна Єсипенко — директор Вишевицької спеціальної школи-інтернату, котра майже 40 років працює на педагогічній ниві та 19 років очолює заклад. Нині тут навчається 92 дитини, з них семеро — сироти, які мають опікунів.

Є всесвітньовідомі постаті, про яких знає і говорить увесь світ. А є маловідомі, але які сумлінно виконують свою, часто нелегку роботу, й без зайвих слів і пафосу допомагають іншим. Серед таких і Тетяна Єсипенко, директор Вишевицької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату.

У день візиту до спецшколи-інтернату дітей у закладі не було — роз’їхалися на канікули. На подвір’ї перше, що кинулося в очі, — музей та каплиця. Музей фактично створили самі діти й вихователі, а каплицю самотужки побудував один із співробітників закладу. Кабінет директора був завішений вишитими картинами. Пані Тетяна розповідає, що всі роботи зроблені вихованцями закладу, і оповідає історію Сергія, який вишив одну із них.

— Його мати майже безхатько, старший брат також вибрав схожу дорогу, — розповідає Тетяна Іванівна. — Я навіть не можу передати, наскільки Сергій був агресивним: у молодших класах міг просто когось вдарити, у старших теж мав бурхливу поведінку. Ми не могли підібрати ключик до його душі. Та одного разу класний керівник мовила до нього: «Сергію, думаю, щоб ти менше нервувався, принесу тобі нитки — бери й потроху вишивай, будеш заспокоюватися». Після цього хлопець зовсім змінився. Він дуже багато вишивав, завершив чимало картин. А якось до нас приїжджали волонтери з Києва, і серед них віруюча жінка, яка виявила бажання допомагати хлопцеві. Після випуску допомогла зробити паспорт, взяла жити до себе в Київ, де він закінчив будівельне училище. Зараз Сергій часто приїжджає в гості. Хлопець знайшов себе в житті, і ми дуже раді за нього.

Подібних прикладів багато. Є вислів, що гени пальцем не придушиш: якщо батько п’яниця, то й син буде таким. Не погоджуюся із цим. Якщо дитину направити в потрібне русло і бути з нею поруч, щоб вона могла  поділитися переживаннями, попросити поради — тоді вона нормально влаштує своє життя.

Дуже приємно, що діти продовжують підтримувати із нами зв’язок. Увечері ніколи не лягаю спати, поки не прочитаю, що мені пишуть у соцмережах випускники. Розпитують, як проходить у школі життя, я ж цікавлюся їхніми справами.

— Тетяно Іванівно, — запитую на початку розмови, — чи відбудуться в інтернаті якісь зміни у зв’язку з впровадженням реформи інклюзивної освіти?

— Зараз хочуть зменшити роль інтернатів, щоб діти навчалися вдома або в закладах сімейного типу, — каже пані Тетяна. — Але такі школи-інтернати, як наша, для дітей із особливими потребами, впевнена, не закриватимуть, адже в сільських школах часто немає потрібних спеціалістів. У нас же, в основному, всі дефектологи.

— Які діти навчаються у спецшколі?

— З основним діагнозом «легка форма розумової відсталості». До нас приходять діти, які не читають, не пишуть, але вони навчаються за полегшеною програмою і вже за півроку починають освоювати ці знання. Але поряд з основним діагнозом ідуть також супутні. Дуже багато дітей із вадами мовлення. На сьогодні велика проблема з дітьми-аутистами: у ранній діагностиці важко визначити — аутизм це, чи розумова затримка. Але якщо батьки мають бажання, щоб дитину навчили, результат завжди є.

— З якими викликами ви зіткнулися, ставши директором інтернату?

— У 1999 році заклад хотіли ліквідувати, було вже розпорядження голови ОДА про закриття, і навіть матеріальну базу, яка накопичувалася роками, роздали по інших інтернатах. Однак влітку того ж року ініціативна група закладу з листом від колективу була в комітеті з питань науки й освіти Верховної Ради, де розглядалося це питання. Нам дали відповідь, що в сільській місцевості не можна навіть перепрофілювати подібні заклади. Про ліквідацію ж мова не йшла. У червні нас попередили про закриття, але потім перевели на капітальний ремонт, який тривав три роки. Знову двері закладу відкрилися у березні 2002 року. Спочатку набрали 48 дітей і поступово почали розширюватися.

— Невже, зовсім не було підтримки?

— Не можу сказати, що на моєму педагогічному шляху траплялися погані люди, всі відносилися з розумінням. У матеріальному плані було важко, поки не налагодилося фінансування.  У перші роки з дому носили речі, бо не було можливості їх купити. Але діти ніколи в нас не були голодні — держава завжди забезпечувала харчуванням. З роками почала накопичуватися і матеріальна база.

— Важко було зібрати команду педагогів?

— На момент мого призначення, колектив уже був повністю сформований. На той час у нас трудилося 72 працівники. Наш колектив — чудовий, байдужих у ньому немає. Адже тут не може працювати людина, яка не любить дітей. У нас ніхто не звертається до учнів зверхньо або зневажливо. Говорити з кожним потрібно з повагою — діти це дуже відчувають! Ми не стоїмо над ними, а стоїмо поряд. Коли йду на роботу, діти один поперед одного кричать: «Тетяно Іванівно, як ваші справи?» — наші вихованці відчувають турботу.

— З якими проблемами й викликами ви стикаєтеся сьогодні?

— Великих наразі немає, дрібні стараємося вирішувати по мірі появи. Слідкуємо за безпекою дітей, бо це найголовніше. Якщо не вистачає фінансування, звертаємося до волонтерів. І ніхто нам не відмовляє: благодійники їздять по черзі, немає таких людей, щоб один раз приїхали і більше не поверталися.

— На сайті школи зазначено, що основний акцент у вашому закладі ставиться на трудове навчання.

— Дітям, які закінчують спецшколу, ми даємо допрофільне навчання, але воно настільки професійне, що наших випускників залюбки беруть у профтехліцеї. Так, для дівчат у закладі налагоджена швейна справа: костюми для різноманітних заходів, випускні сукні шиємо своїми руками. Хлопці займаються столярною справою, торік ми ввели у програму ще й будівельну — наші діти можуть виконувати косметичний ремонт, штукатурити, класти кладку, плитку тощо. Є діти, які не можуть працювати через стан здоров’я: вони навчаються дев’ять років і потім перебувають на утриманні.

— Чи складно знайти підхід до дітей із особливими потребами?

— До кожної дитини потрібно відноситися з повагою і любов’ю. Є вихованці з різних сімей, але у більшості з них цілком нормальні молоді батьки.

Багато наших дітей, як барометри, — вони все дуже тонко відчувають. Однак вчителі знаходять з ними спільну мову. Вони знають кожного учня, як його заспокоїти. Якщо в класі 12 дітей, то він ділиться на три групи: діти, які навчаються випереджувально, які навчаються за програмою школи, та слабші діти, для яких складається індивідуальна полегшена програма. Початкові класи діляться на дві зони: навчання і відпочинку. Дитина знає, якщо на уроці їй важко працювати, вона може піти в іншу зону й погратися або ж відпочити. Через певний час до неї повертається працездатність, і вона продовжує працювати далі. Ми не дотримуємося режимних правил, маємо індивідуальний і диференційований підхід до кожної дитини.

Учні також можуть поставити вчителю будь-яке запитання, можуть зробити зауваження. Ми їх привчаємо вільно висловлювати свої думки.

— Існує думка, що діти з інтернатів виходять непристосованими до життя. Яке майбутнє чекає на вихованців після інтернату?

— Мене найбільше обурює стереотип, де слово «інтернат» — це ніби клеймо на дитині. Вихованці, які виходять із нашого закладу, повністю соціалізовані й живуть повноцінним життям: діти здобувають профосвіту, вони працюють, одружуються, створюють чудові сім’ї.

— Розкажіть про історію каплиці й музею, які я помітив на подвір’ї інтернату?

— Будівля, в якій тепер розташований музей, раніше була складом, та я взяла за мету разом з учнями перетворити його на музей «Поліська садиба», щоб діти бачили, що це результат їхньої праці. Ми п’ять років працювали над проектом «Що знати і вміти — за плечима не носити». Діти ходили із вчителями до народних майстрів, вивчали їхні ремесла. Окрім того, що розширювали кругозір дітей та здобували цікаві знання, ще й збирали експонати для музею.

Так само і з каплицею. Побачила подібну в міні-музеї у бердичівській школі-інтернаті. «Нам потрібно зробити міні-каплицю, щоб діти бачили, як вона виглядає», — поділилася думками із нашим майстром від Бога — Леонідом Михайловичем. Він ідеєю загорівся, і в нас з’явилася повноцінна каплиця.

— У вас майже чотири десятки років педагогічного стажу і, думаю, за цей час ви виробили власне бачення роботи з дітьми, педагогічне кредо.

— Повторюся, що все ж діти — це величезний простір для педагогічної роботи. Моє кредо: завжди бути поряд, щоб я могла ніби випередити ті дії, які хоче зробити дитина. Для мене головне — повага і любов до кожного з наших вихованців, я ніколи в житті не могла принизити дитину, що вона не така, як інші. Вона ж не винна в тому, що особлива. Мені здається навпаки — їй варто більше дати любові, терпіння, бути порядним по відношенню до неї, щоб ця дитина відчула себе потрібною.

— Що цим дітям не потрібно? Можливо, не давати всього, чого вони хочуть?

— Якщо звикають до того, що їм все дають, починають ставитися до всього по-споживацьки. Їм треба давати любов, повагу, але в міру, щоб вони знали і свої права, і обов’язки. Ми їх привчаємо до самообслуговування, щоб самі прибирали в кімнатах, серйозно ставилися до завдань, які доручаємо. Якщо дитина щось не виконала, то потрібно змусити її це зробити, але не в наказовому порядку, а аргументувати — чому й для чого, і тоді вони слухаються.

— Чи бачите ви зміни у ставленні соціуму до цих дітей в позитивний бік?

— Мені здається, думка людей змінюється. Я і сама це помічаю. Раніше діти більше боялися інших, були замкнутими. Зараз вони фактично домашні. Навіть зовні майже не відрізняються від звичайних. Вони мають бажання жити добре і у них усе виходить. Немає такого, щоб хтось їх принижував як «інтернатівських».

Вважається, що інтернати — це закриті заклади, але тут, у Вишевичах, наших дітей дуже люблять, ми беремо участь в усіх заходах, які проходять у селі, так само й місцеві мешканці залюбки приходять на наші заходи. Дуже вдячні людям за розуміння й таку увагу до наших закладу, роботи, вихованців!

Розмовляв Володимир ПЕТРЕНКО.

Коментарі Facebook:

Читайте також:

Активний Малинчанин

Ініціативи

Останні новини

На Брусилівщині чоловік шукав старовинні монети, а...
Верховна рада підтримала поправку до Бюджетного ко...
Верховна рада підтримала поправку до Бюджетного ко...
За фактом масової загибелі риби в річці Уж у Житом...
За фактом масової загибелі риби в річці Уж у Житом...
Литовця, який вийшов з міжнародного автобуса на во...
​Синці та забої – у райцентрі Житомирської області...
У Бердичеві посеред ночі обікрали відділення «Ново...
У Бердичеві посеред ночі обікрали відділення «Ново...
​Схема «Ваш син збив людину» досі працює: жителька...
​Схема «Ваш син збив людину» досі працює: жителька...
Статистики стверджують, що у жовтні в Житомирській...
Департамент Житомирської ОДА підписав договір на р...
Департамент Житомирської ОДА підписав договір на р...
Департамент Житомирської ОДА підписав договір на р...
Департамент Житомирської ОДА підписав договір на р...
Протягом вихідних днів у Житомирській області вияв...
Закон про ринок землі схвалили у першому читанні,...
До уваги жителів Житомирської області: хто і за чи...
До уваги жителів Житомирської області: хто і за чи...
Розслідування у справі житомирського «активіста»,...
Розслідування у справі житомирського «активіста»,...
Розслідування у справі житомирського «активіста»,...
​Поліція розшукує литовця, який у Житомирі вийшов...
​​Задля мільйонної схеми з експортом деревного вуг...
У Житомирській області затримали чоловіка, який жо...
У Бердичеві п’яний пасажир напав на водія таксі: н...
Депутат Житомирської облради Кропачов хотів забрат...
Депутат Житомирської облради Кропачов хотів забрат...
Грузинський фольклорний ансамбль отримав гран-прі...
Депутати підтримали звернення до ВР про перевірку...
У Житомирській області викрили розкрадання лісу на...
На заправці у Житомирської області поліцейські вип...
У Чоповичах при спробі розпалити піч загинула 92-р...
Минулого тижня на Малинщині трапилися дві крадіжки
​Голова ОДА хоче перевірити всі заправки в Житомир...
​Бульвар воїнів-афганців в Олевську постраждав від...
​В обласній раді створили нову фракцію «Рідна Жито...
У Житомирській області щороку збільшується кількіс...
​На сесії Житомирської облради представили нового...